ГЕП, виг., розм. Уживається як присудок за знач. ге́пати, ге́патися, ге́пнути, ге́пнутися. Грицько ухопив герлигу. — А куди?.. куди!.. — закричав. Та — геп! герлигою по горобенятах… (Мирний, II, 1954, 57); Яків мій зрадів та, як дурень з печі, в ноги їй геп! Дякує, бач, що його ж салом та по його шкурі! (Вовчок, І, 1955, 76); Тихін як затруситься та — геп, на ріллю прямо, навзнак і руки розкидав (Головко, II, 1957, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 53.