ГИ́РКА, и, ж. Зменш. до ги́ря 1, 2. — Тридцять п’ять фунтів мірчука виходить, — став гирку — три, а сам на вагах підганяє (Головко, II, 1957, 30); Він намагався узнати годину на ходиках, але гирка вночі обіперлася на спинку стільця — і вони давно вже стояли (Панч, В дорозі, 1959, 234); * У порівн. Це був справжній кулак, міцний і важкий, як чавунна гирка (Собко, Звич. життя, 1957, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 62.