ГЛАДЕ́НЬКО, розм.
1. Присл. до гладе́нький1. Як спустились вони у балку, проміння перестало стрибати, дробитись, а рівненько і гладенько тяглося вподовж озера (Мирний, IV, 1955, 22); Убрана [жінка] убого, але дуже чистенько, волосся мала причесане простенько, гладенько (Л. Укр., III, 1952, 543); Вутанька слухала: так гладенько, так складно все в нього [промовця] виходило (Гончар, Таврія.., 1957, 475).
2. перен. Легко, без ускладнень і труднощів. Напрочуд гладенько проходить уся її робота (Донч., V, 1957, 327).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 78.