ГЛИБ, у, ч. Те саме, що глибина́ 2, 3. Ми нахилялись над краєм човна.. і дивились, як виринали з таємного глибу і скакали крізь наші пальці зелені іскри, одна, друга, десята… (Коцюб.,II, 1955, 302); Всі троє ідуть у глиб подвір’я до старої хати (Мик., І, 1957, 41); Дружба народів досягла повного розвитку лише в наш, радянський час. Але коріння її сягають в глиб віків (Рильський, III, 1953, 15); З самого глибу серця виринають думки непримітні, гадки легкокрилі, самі мчаться і вас мчать за собою (Мирний, IV, 1955, 311); * У порівн. Ця справа була такою темною, як морський глиб (Ле, Вибр., 1939, 237).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 81.