ГЛУМЛИ́ВИЙ, а, е. Який має нахил до глуму. Ніхто не заговорить, ані привітає. Міські все люди, нещирії, глумливії (Вовчок, І, 1955, 45); // Який виражає глум. Увійшов Ернест з тим самим, що й попереду, виразом глумливого усміху на обличчі (Фр., VI, 1951, 296); В голосі сторожа відчувається щось глумливе, злорадне (Руд., Остання шабля, 1959, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 88.