ГЛЯДА́Ч, а́, ч.
1. Той, хто дивиться на що-небудь, спостерігає щось. Наче золотою сіткою оповито майдан, коло музик, різнобарвну і різновікову юрму глядачів, що зібралася круг кола (Коцюб., І, 1955, 232); Доки малюк намагався потягти важку лопату, — його вже оточили глядачі, робітники зміни (Ю. Янов., II, 1954, 111); * У порівн. Він, як виловлена риба, лежав нерухомо і тільки вгадував, що поруч буяє життя, і безсило дивився на нього збоку, наче сторонній глядач (Тулуб, Людолови, II, 1957, 571).
2. Той, хто дивиться сценічну або екранізовану виставу. В театрі кожний глядач є живим, близьким свідком тих подій, що розгортаються на сцені, тут же на його очах (Думки про театр, 1955, 145); — Ми все зробимо: і будку для апаратури, і екран дівчата з полотна пошиють, і лави змайструємо для глядачів, але нам потрібні гроші (Шиян, Баланда, 1957, 198): Єднання з глядачем викликало в Лисенка потребу відгукнутися власною творчістю на наростання революційних подій (Мист., 6, 1955, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 90.