ГНИЛИ́Й, а́, е́.
1. Зруйнований або зіпсований гниттям; який гниє, розкладається. В хаті було повно барлогу.., стояв якийсь чад од махорки, од гнилої соломи (Н.-Лев., II, 1956, 208); [Погода:] Сидите на гнилому паркані і квокчете, а думаєте, що піднялись у небо (Корн., Чому посміх, зорі, 1958, 19); // Застояний, затхлий, несвіжий (про воду, водойми). Тоді і озеро не таке, як тепер, гниле та миршаве, а глибоке та водяне було (Мирний, IV, 1955, 15); Гнила річка Катунь обмиває передмістя (Шиян, Магістраль, 1934, 14).
2. Сповнений вологи; дощовий, туманний (про клімат, погоду). А тут ще й зима у нас гнила, на водохреща дощ ішов, та й тепер невідь що таке, вітер такий, що голову зриває (Л. Укр., V, 1956, 159); Осінь була гнила й нездорова (Ільч., Серце жде, 1939, 226).
3. перен. Порочний у якомусь відношенні. Та й задумав Павлюк знову Бить шляхту гнилую (Укр.. думи.., 1955, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 93.