ГНИЮ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до гни́ти. Зійде завтра день блискучий, Та не вспіє [встигне] відпочить, Як твій труп, у мглі гниючий, Робаки почнуть точить (Граб., І, 1959, 228); Всі узбережні села проклинали сиваське безмежне болото, задихаючись від нього, від гарячого смороду мертвих, гниючих у ньому водоростей (Гончар, II, 1959, 397).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 94.