ГНО́ТИК, а, ч. Зменш. до гніт2. Мати підійшла до лампи й викрутила гнотика (Панч, Гарні хлопці, 1959, 53); — Оце, Василю, як ми поїдемо геть, то ти підклади під руру і запали цього гнотика, а сам іди тоді та й не оглядайся, що б не почув (Ю. Янов., І, 1958, 252); * Образно. Горіло серце у мені — світильник невгасимий, а гнотиком у ньому був — ти, синку мій любимий (Шер., Дружбою.., 1954, 40); * У порівн.Змовкніть, од могил одійдіть! Революції від вас [крикливих поетів], як од нерівного гнотика, тільки чадить… (Тич., І, 1957, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 98.