ГНІЙО́К, йка́, ч. Зменш.-пестл. до гній 2. — Я їх [писак] у мої сади, то на конюшенний двір, то у вівчарню, щоб скрізь гнійок до купок змітали та гори насипали (Кв.-Осн., II, 1956, 249); — Як у вас із гнійком? Я хетів би купити візок-два,— влесливо заговорив Антон, боячись почути відмову (Чорн., Визвол. земля, 1959, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 96.