ГО́ДНИЙ, ГО́ДЕН, го́дна, го́дне, розм.
1. Те саме, що гі́дний 1. Щоб бути годним своєї коханої,.. я поклав собі зробитися великою людиною і накинувся на книжки (Коцюб., III, 1956, 281); Ділом істинним я доведу народу, Що годен імені народного слуги (Бажан, 1, 1946, 83).
2. Який може, має сили і здатність виконувати, робити що-небудь. — До столярської роботи не приймають, там треба стояти, бігати, а я не годен (Фр., І, 1950, 10); Йти Юра не годний — він ледве переступає і припадає, навіть і сам не знає, на котру з ніг (Смолич, II, 1958, 56).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 104.