ГОДО́ВАНЕЦЬ, нця, ч., розм.
1. заст. Дитина, взята на утримання; вихованець. [Виборний:] Ви, може, чували, що як вони ще жили в Полтаві і покійний Терпило жив був, то прийняв було до себе якогось сироту Петра за годованця (Котл., II, 1953, 13); // Людина, яка перебуває на утриманні. Мошко обіцявся годувати Юру до самої смерті.. Юра Шикманюк став, як кажуть гуцули, Мошковим годованцем (Фр., IV, 1950, 406); На хуторах поліція піймала салашістського бандита, годованця одного з відомих паліїв війни (Гончар, І, 1954, 461).
2. Тварина, яку відгодовують на забій. Вже всюди вправилась [Мася], тільки ще оставалось бур’яну насікти для годованців (Свидн., Люборацькі, 1955, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 104.