ГО́ЙНО, розм. Присл. до го́йний2. [Префект:] Рим гойно заплатив за ту науку, він Греції дав спокій і закон, чого вона не мала споконвіку (Л. Укр., III, 1952, 449); Заздро похитували [старі] головами, щось шамкотіли беззубими ротами. Добре танцюють, гойно гуляють (Кучер, Трудна любов, 1960, 179).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 106.