ГОЛО́БЛЯ, і, ж.
1. Одна з двох жердин, прикріплених кінцями до передньої частини воза, саней і т. ін., в які запрягають коня. Він там за цариною лагодить сани, бо вивернулась голобля (Барв., Опов.., 1902, 167); Іде конем Гаврило — черезсідельника на коневі нема, хомут шию давить, а Гаврило ще й ноги на голоблі положив, затягнув коня, що аж точиться (Горд., І, 1959, 594); * Образно. Він рішуче насадив на ніс свої окуляри, поправив за вухами довгі дротяні голоблі й уже не глянув, а блиснув скельцями на Крутояра (Собко, Біле полум’я, 1952, 109); * У порівн.Мажуга підняв догори руку, наче голоблю. — Чужих не пускати! (Коцюб., II, 1955. 45).
◊ Поверта́ти (поверну́ти) голо́блі — повертатися назад або звертатися до когось іншого. [Крицький:] Який же практичний результат мого непрошеного візиту до вас? Може, краще мені повернути голоблі куди в інший бік? (Л. Укр., 11,1951,18); — Батько чи старший брат в атаку йдуть, життя не шкодують, а він приїде [на шахту], спробує, а коли бачить, що гайка слаба, повертає голоблі назад (Ткач, Плем’я.., 1961, 104).
2. Довга жердина, яка використовувалася як зброя. Прездоровою голоблею орудував Прудивус, насідаючи на якогось меткого шляхтича (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 389); Кажуть, дід Мусій ще довго.. бив окупантів. Тільки вже не голоблею, а трофейним автоматом і гранатами (Козл., Щури.., 1956, 212); * Образно. Інші керівники при розгляді скарг і заяв не заглиблюються у суть фактів, а зразу ж починають орудувати голоблею, щоб якось приголомшити скаржника (Рад. Укр., 9.III 1946, 3); І справді, доволі кадить фіміам! Це нам не потрібно, на шкоду це нам! Хай дужче лунають у нас голоси: «Голоблю закинь і кадило гаси!» (С. Ол., Вибр., 1959, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 109.