ГОЛОВЕ́ШКА, и, ж.
1. Недогоріле обвуглене або тліюче поліно. Одна головешка і в печі гасне, а дві і в полі горять (Укр.. присл.., 1955, 141); Володя схопив.. головешку і пошпурив її на звіра (Донч., III, 1956, 360); * У порівн. Лице взялося смагою, — темне, як головешка, а на тій головешці білий чуб, як льон (Вас., II, 1959, 352).
2. перен., зневажл. Те саме, що голова́ 1. — Вікторе! Так і дам сапкою по твоїй голомозій головешці! — не витримала Ніна знущань і замахнулась (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 112.