ГОЛОДУ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до голодува́ти. Вміст ростових речовин у листках голодуючих на азот рослин був у десять разів меншим, ніж в листках рослин з нормальним азотним живленням (Укр. бот. ж., XVII, 1, 1960, 19); // у знач. прикм. Всипали двір [єпископа] голодуючі люди. Але на злидні та горе чуже Жмикрут отой споглядав байдуже (Граб., І, 1959, 240); // у знач. ім. голоду́ючий, чого, ч. Той, хто голодує (у 1 знач.). Голодуючі часто придибували в монастир умирати. Але було суворе розпорядження ігумені — нікому не давати й крихти хліба (Донч., III, 1956, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 114.