ГОЛОСИ́СТО. Присл. до голоси́стий 2. А Франка тому так голосисто і виводила свої веселі співанки, щоб на луки більше скликати хлопців та дівчат (Чорн., Визвол. земля, 1959, 80); * Образно. Широко і голосисто проявився талант Галана — полум’яного публіциста-памфлетиста в роки Великої Вітчизняної війни (Ком. Укр., 8, 1962, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 116.