ГОЛОСІ́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. голоси́ти1 1, 2 і звуки, утворювані цією дією. Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа? (Л. Укр., І, 1951, 41); Почалося прощання, обнімання, почувся плач, голосіння (Мирний, II, 1954, 300); * У порівн. Голос дзвонів на далекій дзвіниці чувся тепер.., як жалібне голосіння по помершім [померлому] (Фр., IV, 1950, 339).
2. Старовинні народні обрядові пісні (на похоронах, весіллі і т. ін.); плач. Незаперечна схожість дум з голосінням виявляється не тільки в їх окремих образах, але перш за все в речитативно-імпровізаційній манері виконання (Нар. тв. та етн., 1, 1957, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 116.