ГОНИ́ТЕЛЬ, я, ч.
1. Той, хто обмежує в правах кого-небудь, переслідує кого-, що-небудь; гнобитель. Єремія.., прийнявши латинство, став найлютішим гонителем православного люду (Стор., І, 1957, 365).
2. рідко. Той, хто женеться за ким-небудь, переслідує когось. Він оглянувся і в одній хвилині відгадав намір своїх гонителів (Фр., V, 1951, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 122.