ГОНОРИ́СТО, розм. Присл. до гонори́стий. * Образно. — В ту хвилину в комірчині протяжно і гонористо, на високій ноті, з переливами закукурікав півень (Чендей, Вітер.., 1958, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 123.