ГОНОРО́ВИЙ, а, е, заст. Знатний, багатий. — Ось дивись, —каже, — я —гоноровий шляхтич (Стор., І, 1957, 132); Гонорова пані хорунжева була знана на весь Чигирин своєю гостинністю і смачними стравами (Панч, III, 1956, 89).
2. розм. Те саме, що гонори́стий. — Ляхи наші, гетьмане, дуже гонорові стали, — сміючись, казав Богун (Кач., II, 1958, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 123.