ГО́ПКИ.
1. виг. Виражає спонукання до скакання, стрибання, тупотіння. Гопки, рижа! а в рижої і духу нема (Номис, 1864, № 1844).
2. присл. Підстрибуючи, підскакуючи. — Хай вибрикує ваш хлопчик гопки! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 243).
◊ Го́пки вда́рити — затанцювати із запалом. Як діждемо літа та нажнемо жита — поставимо в копки та вдаримо гопки (Укр.. присл.., 1955, 96); Го́пки витина́ти — танцювати, підстрибуючи, притупуючи. Грає скрипка, грає кобза, І бандура грає; Чумак літом у кожусі Гопки витинає (Рудан., Тв., 1959, 199); Го́пки скака́ти — підстрибувати; бігти, підстрибуючи. — Пісного борщу не годна зварить, а до церкви гопки скаче! (Кучер, Трудна любов, 1960, 158); Го́пки става́ти (ста́ти): а) ставати на задні ноги, ставати дибки (перев. про коней). Аж стрибнув кінь, щоб гопки стати (Ле, Хмельницький, 1, 1957, 242); * Образно. Як дикі, гривасті коні, виблискуючи спинами, здіймалися крижини. Вони ставали гопки (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 55); б) (перен.) різко виявляти незгоду, протест. Балабуха знав, що його жінка стане гопки, як углядить цю всю компанію в своїй світлиці (Н.-Лев., III, 1956, 120).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 124.