ГО́РДОЩІ, ів, мн. Те саме, що го́рдість 2, 3. Щасливий властитель нової сокири дивиться на неї з гордощами, з любов’ю (Фр., IV, 1950, 193); —Ого-го! Наш Султан цілого трактора з болота вивезе! — з гордощами за коня притиснув Лимаренко (Крот., Сини.., 1948, 56); 3 ним [учителем] вона заприязнилася. Скинула з себе гордощі попаді (Март., Тв., 1954, 355); Засліплена гордощами, шляхта навіть у думці не припускала визнання будь-яких людських прав за тими, хто не був уроджоним [шляхтичем] (Панч, III, 1956, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 128.