ГОРДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Відчувати гордість (у 2 знач.), бути гордим. Ти гордуєш своєю красою.. Пишним станом, густою косою, Чистим мармуром білих плечей (Щог., Поезії, 1958, 283); [Хома:] Я гордий, бо є чим гордувать (К.-Карий, II, 1960, 204); // Вихваляти кого-, що-небудь або хвалитися чим-небудь; хвастати. І батько і мати гордували своїм сином, хвалили дома, хвалили в людях (Мирний, IV, 1955, 35); [Маруся:] Ще й лихословиш мене та гордуєш перед усіма, що звів з ума!.. (Кроп., І, 1958, 98).
2. Зневажливо, звисока ставитись до інших, бути пихатим, зарозумілим. — Та все супиться, та все гордує, і говорити з людьми не хоче (Барв., Опов.., 1902,149).
3. ким, чим. Ставитися до кого-, чого-небудь зневажливо; нехтувати ким-, чим-небудь. — Не вернуся — забарюся: Гордуєш ти мною (Укр.. лір. пісні, 1958, 76); Чого ти мною так гордуєш, Чому ти слів моїх не чуєш, Коли тобі вклоняюсь я? (Павл., Бистрина, 1959, 195); [Круста:] Ні, друзі, не гордуйте сим вином (Л. Укр., II, 1951, 400).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 128.