ГОРЛА́ТИ, а́ю, ає́ш, недок., розм.
1. неперех. Голосно говорити, кричати або співати на все горло. Ми зовсім не лаялись, але, захопившись, виявляється горлали так, що чути було в залі для глядачів (Смолич, Розм. з чит., 1953, 194); // Порушувати порядок; викрикувати, галасувати. — Тихо! Увага! — закликав до порядку батько. — Не всі разом! Попереджаю оцих передніх — годі горлати! (Юхвід, Оля, 1959, 301).
2. перех. Голосно співати. Хтось горлав пісню і безперестану рипіла гармонь (Панч, II, 1956, 277).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 132.