ГОРЛА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що горла́стий. У хаті півень був, здоровий та горлатий. Челядкам він спокою не давав (Гл., Вибр., 1957,153); [Xрапко:] Та цить, горлата! Тільки її й чутно. Кричить, як несамовита! (Мирний, V, 1955, 133); * Образно. Заспіва патефон горлатий, і міцне заграє вино (Рудь, Дон. зорі, 1958, 38).
2. Який має широкий отвір, горло; широкогорлий. Закусуємо. Покрепились [підкріпились], підвеселились ми з дідом із того високого горлатого джбана (Барв., Опов.., 1902, 180); Складав [Іван] зерно — те на посів, те на поживу, те на продаж, або в горлаті ями — на голодні роки (Мирний, II, 1954, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 132.