ГО́РНІЙ, я, є, заст. Який знаходиться високо; небесний. [Фауст:] Як все тут діє в колі вічнім, У многоликій красоті, Як сили горні в льоті стрічнім Міняють кінви золоті! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 22); * Образно. Гей, наш славен горній Київ, Щось ти пану не з руки (Ус., І сьогодні.., 1957, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 134.