ГОРОПА́ШНИЙ, а, е, розм. Який живе в горі, біді; бідолашний. — Приліг би ти, синку, відпочив трохи, ще ж час є. То ж, певно, находився, .. намерзся, горопашний (Збан., Єдина, 1959, 34); // Сповнений горем, бідою. — Отже, брате, періщило мене всю цю горопашну мандрівку (Козл., Весн. шум, 1952, 101).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 137.