ГОРЩО́К, горшка́, ч. Глиняний посуд, у якому варять їжу. В легенькому диму од багаття було видно з десяток здорових золійників та горшків з усякою стравою (Н.-Лев., III, 1956, 8); Шофер Михайло, від’їздячи, газонув півторатонкою й трохи не заїхав у купу горшків і глечиків (Ю. Янов., І, 1958, 584); // Глиняний посуд з діркою у дні для вирощування квітів та інших рослин. Вони [цитрусові] росли у великих горшках, укопаних у землю (Донч., VI, 1957, 140).
◊ Загляда́ти (зазира́ти і т. ін.) у горшки́ чиї — виявляти підвищену цікавість до чужих справ, втручатися в них. — Яке тобі діло до того, що в нашій хаті робиться? Нащо тобі заглядати в наші горшки? (Н.-Лев., II, 1956, 338); Ніхто з сусід більше не зважувався зазирати в Микитині горшки, ніхто не сікався з порадами, ніхто не каламутив спокою (Л. Янов., І, 1959, 309); — Я ж чужа в цьому селі.. Може, й нагорить мені, коли суну свого носа в чужі горшки… (Кучер, Трудна любов, 1960, 335).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 139.