ГОРІ́ДЧИК, а, ч., діал. Городець. Онися взяла заступа і пішла копати в горідчику на квіти (Н.-Лев., III, 1956, 107); В горідчику шумів сухий бур’ян, погойдувались сухі стебла соняшників (Кучер, Прощай.., 1957, 126).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 130.