ГОСПОДАРЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок.
1. Займатися господарством (у 3, 5 знач.); вести господарство. Селяни всі радили мені вертати в село, господарювати (Фр., IV, 1950, 295); Що й казати — славно колгоспники живуть, славно й господарюють (Колг. Укр., 11, 1957, 47); // Займатися господарською діяльністю, керувати яким-небудь господарством. — Хіба пани та підпанки вміли господарювати? З чужої праці жиріти — ото їхня робота (Жур., Вечір.., 1958, 358); — Отак його [голову] й возить районне керівництво з колгоспу в колгосп! З одного колгоспники потурять за нездатність господарювати — другому сватають! (Вишня, І, 1956, 391).
2. Вести домашнє господарство, виконувати різні домашні роботи. А тато на роботі, Він в шахті комбайнер. Сама господарюю У домі я тепер (Бойко, Ростіть.., 1959, 40); // Старанно і діяльно наводити порядок де-небудь; порядкувати. Годиною пізніше він уже господарював у роті. Мав собі і тут чимало клопоту (Гончар, III, 1959, 326).
3. Робити що-небудь за власним розсудом, безцеремонно розпоряджатись у чиємусь господарстві. Братова на мене й накинулась: — Се, — каже, — як усі господарюватимуть, то й господарство моє рознесуть чисто! (Вовчок, І, 1955, 5); І в лісі, що був годувальником і смерда, і тесляра-ремісника, господарювали чужинці (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 292).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 141.