ГОСТИ́ННИЙ, а, е. Який любить приймати і частувати гостей. Веселий, гостинний, він любив товариство і скоро зібрав біля себе гурток молоді більш поступової та відводив там душу (Коцюб., II, 1955, 135); Нам цікаво було оглянути мисливський замок.., зазирнути в курні селянські хати, де гостинні гуцули завжди ладні поділитися шматком хліба і кухлем квасного молока (Жур., Вечір.., 1958, 266); // Який виявляє гостинність. Вигляд людей був якийсь гостинний і привітний (Баш, Вибр., 1948, 53); Не кидаючи роботу, вона одразу завела гостинну зо мною розмову (Вас., II, 1959, 325); // перен. Про речі і предмети, пов’язані з прийомами гостей. За гостинним столом він розповідав, як у роки війни на Алтаї доводилося варити метал у зерноскладах, обладнаних наспіх під ливарню (Вол., Самоцвіти, 1952, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 143.