ГО́СТРО. Присл. до го́стрий 1-5, 7, 9. — То ж ви [Святославенки ] теє лихо збудили, Що батько ваш, Святослав київський, приспав, .. Як з гостро відточеними мечами На поганську землю налітав (Мирний, V, 1955, 268); На довгій хрящуватій шиї гостро випинається кадик (Гончар, Таврія.., 1957, 306); Волосся гостро пахло холодною м’ятою (Кучер, Чорноморці, 1956, 12); Втрату матері хлопець переживав бурхливо і гостро (Сенч., На Бат. горі, 1960,19); Шевченко гостро ненавидів самодержавство, ненавидів пригноблювачів (Рильський, Поезія Т. Шевченка, 1961, 50).
◊ Держа́ти (трима́ти) ву́хо го́стро — бути пильним, уважно стежити за ким-небудь.
ГО́СТРО… Перша частина складних слів, що відповідає словам: а) го́стрий у 1, 2 знач., напр.: гостроголо́вий, гострогра́нний і т. ін.; б) надзвича́йно, напр.: гостродефіци́тний, гострозара́зний і т.ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 145.