ГОСУДА́РИНЯ, і, ж.
1. Глава монархічної держави або дружина царя; цариця.
2. заст. Пані, володарка. [Печариця (услід Галі):] Не смію ослушатися [ослухатися] наказу государині серця мого і покірно схиляю голову (Мирний, V, 1955, 153); // Формула ввічливого звертання. [Бичок:] До всього я, государине моя, вчений, та ще й неабияк вчений! (Кроп., І, 1958, 465).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 147.