ГРАДОВИ́Й, а́, е́. Прикм. до град11. Целя вже другий і третій раз перечитувала ті слова, що мов градові зерна падали в її серце (Фр., II, 1950, 311 ); // Який несе град; з градом. Явдосі здалося, що от-от градові хмари обляжуть небо, випаде здоровий град і поб’є її, дочку, Гната та всіх грішників (Коцюб., І, 1955, 54); Як злиті в одне, то яка це й сила — народ, грізна та невпинна, як градова хмара (Головко, II, 1957, 256).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 153.