ГРАНЧА́СТИЙ, а, е. Який має грані, з гранями (див. грань1 2). Проміння од свічок.. блищало веселими іскрами на гранчастій різаній затичці, на чистих, прозорих боках графина (Н.-Лев., І, 1956, 118); Жінки та дівчата нарізають гранчасті корпуси гранат-«лимонок» (Кучер, Чорноморці, 1956, 471); * Образно. Гойдаються під скелею гранчасті хвилі, рокочуть, дихають важко й ритмічно (Тулуб, Людолови, II, 1957, 151).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 158.