ГРЕЦЬ1, я, ч., розм. Те саме, що грач. Не підпилий прикажчик підходить до нього, а сторожовий пес царської охранки. — Ведеш, гаде, свою підлу гру? Побачимо, який з тебе грець (Стельмах, І, 1962, 589); Але ось щось затремтіло, В небі щось зашелестіло, Ніби легіт, мов вітрець, Наче в скрипку гарний грець Потихеньку грає, грає (Перв., Райдуга.., 1960, 162).
ГРЕЦЬ2, я, ч., розм. Апоплексичний удар; параліч. Банкір, той, що увійшов останній, — не витримав. Його вдарив грець (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 251).
◊ Грець з ним — хай буде так; можна лишити щось поза увагою. Він зайняв якусь вичікувальну позицію. Не до нас йому нібито зараз. Ну, і грець з ним!.. (Шовк., Інженери, 1956, 213); Хай (неха́й) йому́ (їй, їм) грець — виражає сильне незадоволення, несхвалення чого-небудь. Ці круті гори, хай їм грець, можуть ухекати найкращого бігуна (Кучер, Чорноморці, 1956, 237); А вітер іде без доріг, навпростець, А вітер такий, що нехай йому грець!.. (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 164.