ГРИ́ВЕНИК, а, ч., розм., заст. Срібна монета в десять копійок. Німець, радий, пообіцяв ще гривеника накинути на чоловіка, коли всі й далі так щиро робитимуть (Мирний, IV, 1955, 246); Падали в кобзарів бриль мідяки, срібні гривеники (Бурл., О. Вересай, 1959, 56); * У порівн. Рибка блисне на сонці, як новенький гривеник (Донч., VI, 1957, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 166.