ГРОМАДІ́ЛЬНИК, а, ч., розм. Той, хто громадить, згрібає скошений хліб, трави і т. ін.; гребець. Влітку вона їздила сама на поле до косарів, до громадільників, до женців і кмітила за ними, як добрий осавула (Н.-Лев., III, 1956, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 174.