ГРО́ШИКИ, ів, мн., розм. Те саме, що гро́ші. Дуже не любив [Наум] ні знахурок, ні ворожок, що тільки дурників обдурюють та з них грошики луплять (Кв.-Осн., II, 1956, 82); Цей борг за ним значився й досі, і в душі Трохим Іванович плекав надію, що, може, все якось обійдеться.., а грошики лишаться в нього назавжди (Шиян, Гроза.., 1956, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 177.