ГРУЗЬКИ́Й, а́, е́.
1. В якому можна загрузнути; покритий болотом. Перед ним безконечно довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (Фр., II, 1950, 158); Вогкий вітер гойдав тополі, зривав золоте листя і вкривав ним грузьку чорну землю (Тулуб, Людолови, І, 1957, 247).
2. розм., рідко. Позбавлений легкості; важкий. Ліжко луснуло під його грузьким тілом (Мирний, IV, 1955, 192); Хмельницький, уже не звертаючи уваги на послів, заходив грузькою ходою по шатру (Панч, Гомон. Україна, 1954, 342).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 181.