ГУБЕ́РНІЯ, ї, ж. У Росії з початку XVIII ст. і в СРСР до районування 1929 р. — основна адміністративно-територіальна одиниця. — В корчмі служила за наймичку стара баба, бурлачка з Подільської губернії (Н.-Лев., II, 1956, 217); Заробітчани валом валили з північних губерній (Гончар, Таврія.., 1957, 6); // розм. Губернське місто. — Що ж? Це діло таке, що треба і в губернію буде їхати (Мирний, 1, 1954, 299); — Начальству в губернії видніше. Вони старша власть, вони там і командують що й до чого (Шиян, Баланда, 1957, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 186.