ГУБИ́ТИ, гублю́, гу́биш; мн. гу́блять; недок., перех.
1. Забуваючи, залишаючи і т. ін. що-небудь, втрачати його. — Котрий тут у нас школяр губить олівці! (Фр., І, 1955, 238); Хто б не їхав, а чомусь коні У Заріччі гублять підкови (Забашта, Нові береги, 1950, 60); * Образно. Кзил-Су губила воду по проваллях (Ле, Міжгір’я, 1953, 131); // Взагалі втрачати що-небудь, позбуватися чогось. Карпо почав розказувати, як ящірки гублять хвости (Мирний, І, 1954, 256); Коли вже защербатів Данько, гублячи молочні зуби.., спробувала була Яресьчиха влаштувати його пастушком (Гончар, Таврія.., 1957, 9).
2. перен. Втрачати які-небудь якості, особливості і т. ін. Останнє тепло, останню снагу Губили руки його задубілі (Мал., Звенигора, 1959, 122); Роман терпіти не міг тих людей, які, гублячи гідність, вивертали напоказ кожну свою невдачу (Стельмах, Хліб.., 1959, 131); Вони [гори] темнішали, губили прозору легкість і тепер уже не здавалися хмаринками (Тулуб, Людолови, І, 1957, 183); // Проводити, витрачати, переводити що-небудь без мети, без користі (про час, сили і т. ін.). Старого любить — тільки дні губить (Укр.. присл.., 1955, 110); Водій Цюпа.. не губив часу даремно (Ю. Янов., 1, 1954, 55); // Переставати пам’ятати, швидко забувати. Баба-повитуха ніколи не могла донести в своїй голові того ймення додому й губила його на поповому порозі (Н.-Лев., II, 1956, 174); Я намагався не губити й слова з їхньої науки, а дещо пам’ятав ще з десятирічки (Ю. Янов., II, 1954, 81).
3. Знищувати кого-небудь, призводити до загибелі. Злодія не бити — доброго губити (Укр.. присл.., 1955, 213); [Ономай:] Я не безумний. Голову нести, губити військо, щоб «хвалу і дяку» сказав хтось по-троянськи? (Л. Укр., II, 1951, 288); // Завдавати кому-небудь нещастя, горя, неприємностей. В очі любить, а за очі губить (Укр.. присл.., 1955, 155); — Не кажи ж, не кажи нікому, не губи мене, бо я й так набралась лиха на своєму віку (Н.-Лев., II, 1956, 109); // розм. Робити поганий вилив на кого-небудь. [Кіндрат:] Телефон губить начальників, пухнуть вони від нього (Корн., II, 1955, 139).
◊ Губи́ти го́лову див. голова́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 186.