ГУГНЯ́ВИТИ, влю, виш; мн. гугня́влять; недок., перех. і без додатка, розм. Говорити, співати нерозбірливо, у ніс. Попи весь час співають або гугнявлять темні слова (Коцюб., II, 1955, 238); — Ага, ага, — гугнявить старий Лука (Багмут, Опов., 1959, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 188.