ГУ́ГІТ, готу, ч. Дія за знач. гуготі́ти і звуки, утворювані цією дією. Все рідне, все — і навіть рогачі Здалися рідними, — і рідний гугіт Солом’яного полум’я в печі! (Рильський, Мости, 1948, 85).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 188.