ГУЗИ́Р, я́, ч.
1. Нижня товста частина снопа. Підбивала [Ярина] колосся, поперек швидко клала перевесло, коліном придавлювала гузир (Десняк, І, 1955, 397).
2. Місце, де зав’язаний мішок. Вхопивши за гузир міцно зав’язаний лантух, вони поволокли його по воді до берегової западини (Кол., Терен.., 1959, 38).
3. Ріг мішка, ятера і т. ін. Скрут лучився йому в жнива..: мало не всі гузирі в ятерах погнили, а хліба в хаті не було й шматка (Л. Янов., І, 1959, 313); Він схопив мішок за гузирі і витрусив з нього на підлогу чорнооке замурзане дівчатко (Донч., III, 1956, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 190.