ГУКА́ННЯ, я, с. Дія за знач. гука́ти 1 і звуки, утворювані цією дією. — І-гі-гі-і! — почулося знизу в відповідь тонке, верескливе гукання, й незабаром парубки побачили в долині гурток дівчат (Коцюб., І, 1955, 236); Вітер.. вертав до Васьки його гукання: — Тату-у-у! (Мик., II, 1957, 83).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 190.