ГУЛКИ́Й, а́, е́. Який створює гул. Мов рої ті гулкі, Де і брались полки (Манж., Тв., 1955, 80); Цей дерев’яний, гулкий, мов палуба, міст мав для Ібрагімова свою звабу (Гончар, Новели, 1954, 154); І журавлів гулка навала Ключем віталася здаля (Мал., І, 1956, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 191.