ГУЛЬЛИ́ВИЙ, а, е, нар.-поет. Який любить багато або довго гуляти. Я маю втіху у вині В компанії гульливій, Знайомі радощі мені І в роздумі, і в співі (Бернс, Вибр., перекл. Лукаша і Мисика, 1959, 27); * Образно. А кругле обличчя [Степана] вже встигло засмагнути під березневим сонцем і гульливими теплими вітрами, що котилися по степу (Коп., Подарунок, 1956, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 192.