ГУЛЯ́Й-ГО́РОД, а, ч. Пересувна бойова споруда із окремих щитів з бійницями, що використовувалася російськими військами та запорізькими козаками при облозі фортець і т. ін. До стін монастиря, нарешті, підкотили гуляй-городи, заплетені лозою і набиті землею башти, з яких повстанці могли розстрілювати монахів через стіни (Панч, Гомон. Україна, 1954, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 2. — С. 191.